forbot
Все страны
Тотальна приватизація в Україні: чому цього не треба боятися — Новости и фото на Allbiz Украина
Валюта (UAH)
Тотальна приватизація в Україні: чому цього не треба боятися — Новости и фото на Allbiz Украина
Все разделы
All.BizУкраинаНовостиЭкономикаТотальна приватизація в Україні: чому цього не треба боятися

Тотальна приватизація в Україні: чому цього не треба боятися

13 Авг 2017 15:03 | Экономика

Держава не може ефективно вести бізнес тому, що метод державного управління – це бюрократія, але бюрократія не може фізично протистояти приватній ініціативі та економічним стимулам.

Звісно, можна впроваджувати економічне стимулювання у державне управління підприємствами, але що це означитиме в українських реаліях? Приміром, якщо менеджмент серйозної державної компанії буде одержувати серйозні доходи, яку реакцію це спричинить в українському суспільстві, де до цього часу нормою вважається "зрівняйлівка"? Гостро негативну. Політики зранку до вечора будуть вправлятися в риториці на кшталт "не може директор одержувати такі великі гроші, якщо лікар або вчитель одержують копійки". Звісно, лікарі та вчителі, а також робітники і пенсіонери будуть підтримувати подібну риторику.

Читайте також: Президент Порошенко не зацікавлений у чесній приватизації

Наше суспільство просто не готове до цивілізованої моделі менеджменту державних підприємств, а стара "радянська" модель не просто застаріла, а встигла вмерти і вкритися мохом.

Що маємо у результаті?

У результаті ми маємо купу державних підприємств, що замість доходів "викачують" гроші з бюджету. Тому що тамтешньому менеджменту ніякі доходи не потрібні в принципі. Бо доходи все одно пішли б у бюджет, і ніхто з управлінців не одержав би з них і крихти, а от видатки – це вже можливість для корупційних схем, відмивання грошей та інших "цікавинок".

Якби ми створили у пустелі державне виробництво із продажу піску, то воно б, по-перше, спровокувало дефіцит піску, по-друге – було б збитковим, а по-третє – жерло би постійні державні дотації.

Більшість державних підприємств державі просто не потрібні. Цікавий факт: у державному комплексі для відпочинку народних депутатів цього року відпочили аж чотири народних обранці. І це зрозуміло. Який поважний "представник народу" відпочиватиме на Херсонщині, коли є стільки варіантів у "закордонному виборчому окрузі". Тоді навіщо вся ця профанація на державному рівні? Кого і навіщо ми хочемо надурити всією цією "бізнес-імперією" Верховної Ради?

Я знаю, що відповідають на подібні аргументи. Як правило, починають розводити демагогію щодо того, що "не можна позбавляти народ його власності". Народ слухає і погоджується. Звісно, у нього хочуть щось забрати.

Але яка користь "народу" від того, чим він безпосередньо не володіє, результатами діяльності чого він не може безпосередньо скористатися, і, найголовніше, від того, що не приносить нічого, окрім збитків?

Читайте також: Епоха приватизації в Україні: не красти неможливо залишити

Уявімо собі ситуацію. Ви володієте кіоском із продажу різного дрібного краму, але він вам доходів не приносить, а лише витягує з вашого бюджету тисяч 10 гривень на місяць. Ви будете радіти з того, що у вас є така "власність", чи захочете позбутися цього "скарбу"?

Отже, приватизація триватиме.

Як відомо, при Кабміні діє робоча група з питань приватизації, до якої, зокрема, входять Франсіс Маліж (керуючий директор ЄБРР у країнах Східної Європи та Кавказу), Шевкі Аджунер (директор ЄБРР в Україні), Жером Ваше (представник МВФ в Україні), представники USAID, посольств США і ЄС в Україні. Мабуть, невипадково всі "західні партнери" настільки стурбовані проблемою приватизації. Очевидно, вони дуже зацікавлені у тому, аби процес рухався у напрямку подальшого роздержавлення української економіки.

Чому? Можна, звісно, вигадувати різноманітні конспірологічні схеми про те, як "Захід хоче продати Україну", але реальність простіша та прозаїчніша. "Західні партнери", надаючи через різноманітні джерела та фонди досить серйозну фінансову підтримку Україні, зацікавлені у тому, щоб гроші витрачалися з користю, не розкрадалися та не йшли у невідомому напрямку.

Чи можливо забезпечити ці умови за нинішніх 3,5 тис. державних підприємств? Питання видається риторичним.

Розмовами про "необхідність чи неприпустимість приватизації" нас просто відводять від ключової теми – а саме: питання прозорості роздержавлення, ранговості ціни продажу активів, та державної приналежності тих, хто ці активи купуватиме.

Зрозуміло, найбільшу увагу привертатиме роздержавлення підприємств у енергетичній сфері. Саме тій, де традиційно існувало найбільше кубло корупції. Тим більше, що з прийняттям зшитого по європейським лекалам закону "Про ринок електроенергії", подальше утримання рудиментів радянської енергетичної моделі виглядає щонайменше нелогічно.

Читайте також: Епоха приватизації в Україні: амністія для сторожів "потоків"

Тому нам треба зосередитися на наступних проблемах.

1. Реальна ціна державних активів, аби їх не ділили "тихо" серед "своїх". Нарешті, у сфері енергетики конкурс не має кваліфікаційних обмежень для учасників, тож, сподіваймося, що конкурентний торг зафіксує справедливу ринкову вартість акцій обленерго та генеруючих компаній. Відповідно, це обумовлює необхідність уваги до цього напрямку з боку громадськості.

2. Державна приналежність нових власників. Звісно, найменше, що нам зараз потрібно, – це зростання присутності російського капіталу.

3. Прозорість умов роздержавлення.

Водночас те, чи варто проводити приватизацію, чи ні – це не питання, це політична демагогія. У той самий момент, коли ми взяли курс на побудову ринкової економіки, ми вже дали відповідь на всі подібні питання. І чимало проблем були б вирішені, якби ми одразу чітко визначили в якості нашого курсу побудову нормальної та конкурентної економіки, а не чіплялися за ілюзії часів СРСР.

Автор: Петро Олещук. Джерело: Новое время

Больше новостей на:  24tv.ua

Новости рубрики: Экономика

Сравнить0
ОчиститьВыбрано позиций: 0